Із початку року в Україні збільшилася кількість дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Соціальні працівники і правоохоронці з початком карантину фіксують збільшення випадків насильства над дітьми.
Багато дітей зі всієї України опинилися фактично в замкненому просторі. З іншого боку, карантин показав, що повернення дітей у родини з інтернатів можливе. І соціальні працівники, і психологи стверджують, що головне – бути небайдужими і відповідальними.
Як допомогти родинам, які опинилися в скруті, на які маркери звертати увагу нам усім – дізнавалася журналістка “Нової української школи”.
РЕАКЦІЇ НА КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ І ЯК ЦЕ ВПЛИВАЄ НА ДІТЕЙ
Координаторка напряму з роботи з дітьми й підлітками Інституту психології здоров’я Наталя Пашко працює з дітьми різного віку, з підлітками й дорослими. Особливо фокусується на темі щодо наслідків пережитих складних подій і насильства.
Розповідає, що є певні реакції на події з категорії кризових і стресових.
Перша хвиля реакції була після оголошення карантинних обмежень. Але тоді для багатьох ще складно було переорієнтуватися.
“Коли відбувається неприйняття тих обставин, які змінюються. Це нормальна реакція нашої психіки на обставини, які змінюються. Потрібен час для адаптації. У кожного були свої стратегії пристосування”.
Друга хвиля реакції – ввімкнення механізмів виживання, зокрема й страх заразитися, страх розповсюдження.
“Дітей на майданчиках уже ставало менше. Якщо виходили на прогулянки, то з дорослими, більше часу проводили вдома”.
Третя хвиля реакції – коли батьки почали помічати, що щось із дитиною не так. Ця ситуація могла бути ще до карантину – але батьки її не помічали. Або ж загострилися моменти виживання – потрібно було десь додатково шукати роботу, або хтось із дорослих втратив роботу.
Діти потрапляли в ситуацію ризику, коли залишалися без догляду. Частішали випадки онлайн-насильства, або коли дитину не доглядали і вона отримала травму.
“Були випадки, коли дітей залишали на сусідів, а вони виявилися небезпечними дорослими для дітей. Такі ситуації з’являлися через місяць-півтора дедалі більше”.
Соціальні працівники і правоохоронці з початком карантину фіксують збільшення випадків насильства над дітьми. Фото: автор – shutter2u, Depositphotos
Взаємодія, виживання й адаптація в дітей до певних умов залежить від контакту з дорослим. Коли дорослі й діти залишилися в ізоляції в одному приміщенні, коли не можна відвідувати інші заклади, уся взаємодія відбувалася в межах сім’ї – тоді активніше проявилися й загострилися ситуації, які раніше не помічалися через те, що всі не так багато часу проводили одне з одним.
“Якщо певні конфлікти були невирішеними, то вони загострились. Якщо були питання загрози насильства, то це підвищувало ступінь повторюваності цих випадків. Ми створили спільноту психологів, де можна було звернутися за безплатною психологічною допомогою”.
Наталя розповідає: якщо спочатку дзвінків було мало, то через місяць від початку карантину звернень стало суттєво більше.
ПРОБЛЕМИ ІНТЕРНАТІВ
Національна директорка з розвитку програм “СОС Дитячі містечка Україна” і голова правління ГО “Українська мережа за права дитини” Дар’я Касьянова розповідає: про те, що під час карантину дітей з інтернатів повернули додому, вона дізналася випадково. Було занепокоєння через те, що не зовсім вдало спрацювала координація рішень та дій Міністерства освіти і науки та Міністерства соціальної політики.
Наслідки були відчутними в регіонах. За словами Дар’ї Касьянової, не скрізь департаменти освіти проінформували служби у справах дітей і центри соціальних служб для дітей і молоді про те, що вони повертають дітей у родини.
“Ми до цього багато років чули про те, що інтернати рятують дітей, зокрема й від недолугих батьків, яких не позбавлено батьківських прав. За три місяці ми побачили, що нічого критичного в цих родинах не відбулося. Є інформація, що 70 дітей було забрано з родин і вони повернулися або в свої інтернати, або в центри соціально-психологічної реабілітації. Але це 70 дітей із 42 тисяч“.
Здебільшого, повертали дітей назад до інтернатних закладів через повторне насильство. Однак, на думку Дар’ї Касьянової, карантин показав, що реформа інтернатних закладів, а саме – повернення дітей у родини, може здійснюватися навіть в екстремальних умовах.
“У родинах, які ми відвідуємо, я не приховуватиму, є, звісно, бідність. Але з іншого боку, бідність не є причиною для вилучення дитини з родини й бідність не є причиною – чому дитину направляють в інтернат”.
Якщо родина бідна, але немає насилля над дитиною, алкоголізму, наркозалежності, то головне завдання – допомагати цій родині, щоби дитина росла в сім’ї.
На фоні карантину актуалізувалася ще одна проблема: рівень освіти в інтернатних закладах дуже слабкий. У тих родинах, куди дитина повернулася, також було важко організувати дистанційне навчання через брак ґаджетів.
СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД
Важливо забезпечити сім’ї, які потрапили в складні життєві обставини, соціальним супроводом, вчасно промоніторити, надати допомогу, підтримати.
“Ми теж побоюємось, щоби проблеми – психологічні, фінансові – не йшли вглиб родин. Зараз стоїть завдання швидко відстежити ці сім’ї, щоби там було безпечно для дитини, щоби не було загрози її здоров’ю і життю. Є ризики, що проблеми можуть поглиблюватися через економічну кризу. Не факт, що батьки збережуть роботу”, – каже Дар’я Касьянова.
Без якісної соціальної роботи буде багато проблем і повернень дітей в інтернати, переконана Дар’я.
Служби у справах дітей мають зробити якісне оцінювання безпеки й потреб сім’ї із СЖО – зокрема, чи потребує дитина лікування або спеціальної освіти. Необхідно відстежити ресурсність батьків.
За словами Дар’ї Касьянової, одна з найбільших проблем – нестача спеціалістів соціальної роботи.
“На всю країну їх усього 2-3 тисячі. Їх потрібно більше, і є певні стандарти. Наприклад, у нашій організації СОС Дитячі містечка один соціальний працівник опікується не більше ніж 50-ма дітьми”.
Потрібно навчати й підвищувати кваліфікацію соціальних працівників.
У великих містах можуть працювати Громадські організації і на умовах соціального контракту чи замовлення виконувати функцію соціального супроводу, переконана Дар’я Касьянова.
“У кожному ОТГ повинні бути спеціалісти соціальної роботи, служби підтримки, і їхня зарплата має бути конкурентною. Це важка праця. Адже соціальний працівник, який допомагає людям із СЖО, сам не може бути в СЖО. Це правило соціальної роботи“.
КУДИ ЗВЕРТАТИСЬ ПО ДОПОМОГУ
Під час карантину побільшало спільнот, куди можна було звернутися за безоплатною психологічною і правовою допомогою. Поліція також почала створювати додаткові канали комунікації.
Є державні і громадські гарячі лінії з надання психологічної допомоги щодо протидії домашньому насильству. Наприклад, Ла Страда, Громадські організації Конвіктус і Право на здоров’я надають соціальні квартири чи гуртожитки.
Щочетверга та щоп’ятниці в період карантину і посткарантину психологи, педагоги та логопеди СОС Дитячі Містечка Україна проводять безплатні онлайн-консультації.
Скористатись ними можуть: прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, усиновлювачі, багатодітні батьки, одинокі батьки; ті, хто планують всиновити дитину.
Якщо родина бідна, але немає насилля над дитиною, алкоголізму, наркозалежності, то головне завдання – допомагати цій родині, щоби дитина росла в сім’ї. Фото: автор – Mizina, Depositphotos
Безкоштовну психологічну діагностику дітей у випадках насильства, розлучень здійснює Міський центр дитини (Київ). За консультацію можуть звертатись прийомні батьки, усиновителі.
Також можна звертатись у Клініки, дружні до молоді. Це заклади, які надають медико-соціальну та психологічну допомогу дітям і молоді на основі дружнього до них підходу, рекомендованого ВООЗ, Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ); на принципах доступності, добровільності, доброзичливості, конфіденційності, анонімності та неосудливого ставлення до відвідувачів.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Після повернення з інтернатів дуже важко працювати з дітьми, надати їм віру в себе, переконати, що їх можуть любити.
“Я вважаю, що інтернат має бути крайнім заходом, коли вже всі кроки, щоби залишити дитину в родині, були зроблені”, – каже Дар’я Касьянова.
Важлива роль громадськості – щоби не було байдужості на всіх рівнях, щоби був об’єктивний моніторинг із певною періодичністю.
Кількість дітей, які страждають у сім’ях, можуть оцінити достатня кількість соціальних працівників. Треба, щоби працював соціальний ланцюжок: родина, соціальний працівник, сімейний лікар, вчитель.
“Лише в цьому випадку можна мати реальну картину”, – стверджує Дар’я.
1. Перша і головна рекомендація – не бути байдужим.
“Якщо тебе щось непокоїть, то краще перестрахуватися – поставити питання, з’ясувати, ніж пройти повз і зробити вигляд, що все мине. В умовах карантину пройти повз важко, бо всі у закритому просторі. Збільшується кількість випадків насилля. Але з іншого боку – нам всім чути, що відбувається поряд. Якщо ми не живемо за великими парканами, ми чуємо, коли хтось кричить. Можливо, треба втрутитися”.
2. Соціальна робота – це не робота одного соціального працівника. Це велика й важлива робота. Вона складається із взаємодії багатьох служб – охорони здоров’я, освіти, соціального захисту. Це мережа, яка пересікається з родиною й дитиною. Усі учасники цього ланцюга мають бути небайдужими і звертати увагу на певні ознаки – хто прийшов із дитиною, як із нею розмовляють, чи доглянута дитина. На відхилення треба реагувати.
3. Допомагати родині на ранній стадії, коли з’явилася одна проблема, набагато простіше її вирішити, ніж розв’язати клубок труднощів.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
